Історія ліцею

Старі архівні документи...Час торкнутися їх, надавши жовтизни цінним сторінкам. Сьогодні це вже історія, а тоді у далекому 1944-му році утворення нової школи, а саме ФЗУ, на базі Капітанівського цукрового заводу, було актуальною необхідністю і потребою часу.

Ще точилися криваві жорстокі бої з німецько-фашистськими загарбниками. Наші воїни-визволителі тіснили ворожі війська на захід. У березні 1944 року успішно завершилась Корсунь-Шевченківська операція, а саме у травні ц.р. в селі Капітанівці Новомиргородського району було створено кузню цукроварів.

Завдяки евакуації і сумлінності та добросовісності робітників місцевий цукрозавод вдалося зберегти від розгрому та вивезення цінного обладнання до Німеччини. Країні був потрібний цукор, а підприємству дужі робочі руки та знаючі голови.

Весна - пора оновлення. І новий навчальний заклад, який, потрібно зазначити, зводився завдяки неймовірним зусиллям викладачів, майстрів, вихователів та його вихованців, робив усе можливе, щоб на повен голос заявити про себе не лише у районі, області, а й далеко за її межами.

Навесні, після довгого зимового сну, все в природі оживає і тягнеться до сонця, так і учні багатьох сіл і міст, що прийшли сюди навчатися, тягнулися до знань, до скарбниці пізнання світу і секретів професій цукроваріння.

Учні були різні за віком і вдачею: від зранених фронтовиків до підлітків, серйозних чоловіків і молоденьких дівчаток. Але попри всі відмінності у них було і спільне: всі вони в тій чи іншій мірі були обпалені війною і всі мали нестримне бажання навчатися, щоб докласти усіх умінь і зусиль у відбудові країни.

Доречно згадати сьогодні першого секретаря училища Украдигу Петра Петровича. Завдяки його старанню, відповідальності, його перу та чіткому каліграфічному почерку і збереглася першооснова сьогоднішнього училища.

Перший, хто оголосив школу цукроварів був Абузяров С.І. Його і слід вважати першим директором училища. Засноване воно було на основі наказу №27 Кіровоградського цукротресту від 15.05.1944 року. Саме у четвертий період становлення і розвитку профтехосвіти. Уже в перший рік роботи училища було набрано 74 учні із слідуючих професій: слюсар-ремонтник, столяр-модельщик, коваль ручної ковки металу, ливарник.Директор ФЗУ Абузаров Софрон ІвановичДиректор ФЗУ Абузаров Софрон Іванович

Першим завжди найважче. Але наші попередники здолали всі труднощі, зміцнили матеріально-технічну базу училища виробили чіткі правила поведінки учнівської молоді, навчили працювати, любити Батьківщину та поважати людину праці

Один за одним змінювали адміністративно-педагогічний склад училища працівники. Залишалися лише найміцніші, найвитриваліші, залишилися ті, хто були віддані своїй справі. Вони і навчали учнів жити і працювати.

А учні, в свою чергу, тягнулися до мудрих наставників, вслухалися у кожне слово, розуміли, що їхні знання потрібні Вітчизні.

Хто вони були ці учні перших училищних наборів: круглі сироти, безбатченки, діти із скаліченими душами. Ті, які не звикли до суворих, але необхідних правил навчання та поведінки.

В той важкий час вся країна керувалася наказами Верховної Ради СРСР від 21.06 та 12.12.1941 року, за якими прогульники прирівнювалися до дезертирів, а порушників шкільної дисципліни віддавали до суду. Сурово карались учні за крадіжки, за зіпсоване майно. Жодна учнівська провина не залишилась без покарання.

Але покарання були рідкістю, частіше дирекція преміювала кращих учнів, заохочуючи їх до нових успіхів. На лінійці дарували кращим - нові чоботи чи гімнастерку, відріз на плаття чи нову хустину, грошові премії від 5 до 50 карбованців.

В історію училища вписані прізвища директорів, хто слід за Абузяровим дбали про розвиток училища. Хто в більшій мірі, хто в меншій, але на вістрі часу, попри всі нюанси, вони лишили свої сліди. Це Доморослий Л.Ф., Криворученко Г.Е., .Гайдуков В.Г., Гончар М.М., Матеуш Д.І., .Мовчан М.С., Шевченко В.Г., Мороз К.І., Попенко Д.І., Ткаченко В.М., Бондаренко Г.С., Семко В.П., Самойленко П.М.

Учнів навчали майстерності, давали робітничу закалку, тож і не дивно, що уже в 50-х роках про училище заговорили, як про серйозний навчальний заклад.

Випускників з нетерпінням чекали на цукрових заводах України, Росії, Молдови, а особливо на кіровоградських заводах. Перші заводи, що зустріли цукроварів - це Капітанівський, Маловисківський, Сабліно-Знам’янський, Новоукраїнський та інші.

Кращих із кращих дирекція запрошувала на роботу в училище. Тож не дивно, що вчорашні учні ставали майстрами. Вихованці з повагою ставились до своїх наставників. Розуміли, якщо випускника залишили в училищі, значить він і справді найкращий.

Попри всі складності професійної підготовки учні вивчали і шкільні предмети: російську мову та літературу, математику, фізику і хімію. Конституцію СРСР.

В 1954 році Капітанівка відійшла до Черкащини. А у 1957 році на кошти Черкаського цукротресту був збудований гуртожиток на 150 місць. В ці роки до Капітанівської шкоди ФЗУ приєдналась Верхнячська школа подібного типу Христинівського району Черкаської області.

Але у 1957 році училище знову перейшло у відомство Кіровоградського цукротресту.

Наказом Головного управління профтехосвіти СРСР №47 від 23.04.1964 р., 20.05.1965 року - школа ФЗУ відійшла до профтехосвіти з назвою міське професійно-технічне училище №10./Files/images/голови методичних комісій 332.1.jpgРепетиція агітбригади

Училище жило, розквітало. Після навчального процесу, після роботи учні займалися художньою самодіяльністю, співали, танцювали, грали вистави.

З року в рік збільшувалась кількість бажаючих навчатися в Капітанівці, але бракувало місць. Тому було розпочато будівництво нового гуртожитку на 450 місць, яке завершили у 1984 році.

На цей період в училищі уже велась підготовка кадрів по 14 професіям: центрифугувальник-токар, апаратник варіння утфелю - слюсар-ремонтник, апаратник дифузії - столяр, сатуратчик-маляр, апаратник випарювання - муляр. слюсар КВП і А, електромонтер, різальник буряків - електрогазозарювальник.

З 1944 року і до сьогодні Капітанівська школа цукроварів підготувала для цукрових заводів України, Молдови, Росії 9481 кваліфікованих робітників. Багато з них після закінчення училища навчались у ВУЗах, технікумах, очолювали інженерно-технічну службу у сільському господарстві, промисловості. Багато з них стали знаменитими. Так, наприклад, випускниця Драган Г.С. була двічі обрана депутатом Верховної Ради України, кавалер Трудового Червоного прапора - працювала електрогазозварювальником на Капітанівському цукровому заводі, Піскарьов О.Д. - кавалер ордена Леніна, декілька разів обирався членом бюро Новомиргородського району Компартії України, все своє трудове життя працював у селі Капітанівці турбіністом на цукрозаводі.

Скопець Г.О. - головний автоконструктор м. Горький, Затхей В.П – директор заводу радіотехніки м.Полтави, Шпак Л.Д. - інженер колишнього Шполянського цукрозаводу, Невмитий Ю.С. – вчителював, був директором Новомиргородської СШ №1, Середа В.Т. - директор колишнього Новомиргородського плодоконсервного заводу.

Довгенко Д.С. - працював перекладачем в Алжирі та Афганістані, нині працює перекладачем з китайської мови.

Випускники училища служили в Афганістані, всього 56 чоловік. Майже всі мають нагороди. Це Гончаренко В.Д., Бондаренко О.З., Гончаренко М.П., Бурлаков Ю.В. та інші. Випускник 1978 року Чабан Віктор Борисович загинув у бою. Навіки залишився у наших серцях та віршах поета - земляка В.Бровченка.

Доля закинула хлопця в Афганістан, де і обірвалася струна його життя. Хлопцеві було 19 літ. Гвардіі молодший сержант Чабан посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки. У м. Мала Виска на Кіровоградщині /на Батьківщині героя/ одна із вулиць названа іменем Віктора Чабана.

Лише на Капітанівському цукрозаводі працює 80% випускників училища. Працюють гідно, утворюють трудові династії, передають естафету трудового вміння від батька до сина.

Гордістю інженерно-педагогічного колективу є теж рідні випускники. Один за одним вливалися вчорашні учні в колектив, працювали і працюють, не шкодуючи ні сил, ні вміння. За свою працю заслужили вони слова вдячності і поваги.

Більшу частину свого трудового життя віддали училищу Сипливий Микола Федорович, Ліпін Микола Олександрович, Федоров Іван Іванович, Волошин Микола Аксентійович, Семко Валентина Прокопівна, Капелюшний Борис Тимофійович, Мельников Павло Якович, Карська Раїса Іванівна, трудяться і продовжують навчати молодь Погрібна Наталія Павлівна, Лісіцький Микола Петрович, Величко Віктор Михайлович, Козельський Володимир Анатолійович, Гудзь О.В., подружжя Хомченків - Олександр Вікторович та Любов Андріївна, Кравченко Ігор Васильович, який нині є директором навчального закладу та багато інших./Files/images/голови методичних комісій 324.1.jpgПедагогічний та учнівський колективи

Скільки доброї слави і пам'яті вміщують у собі училищні приміщення. Скільки людських щирих сердець зігрівали і зігрівають молоді душі, з дня у день виліплюючи з учнів робітника, майстра, а насамперед, людину.

Скільки випускників розлетілося по всій Україні, Росії, Молдові і де, в якому куточку землі трудяться наші колишні учні – там знають наше ПТУ №10.

Всього за роки існування училище випустило 10444 чоловік.

За наказом Міністерства освіти і науки України від 12.06.2003 року №375 ПТУ №10 перереєстроване в Капітанівський професійний ліцей переробної промисловості.

Сьогодні Капітанівський професійний ліцей переробної промисловості є державним закладом ІІ атестаційного рівня, що входить до системи освіти, забезпечує реалізацію потреб громадян у професійно-технічній освіті, оволодінні робітничими професіями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров'я.

Кiлькiсть переглядiв: 1719